1995 рік

За мною гучно грюкнули ворота тюремної брами. Я не повернувся на той звук, хоча чекав на нього довгі три роки, лише вслухався із неприхованим задоволенням. Наразі грюкіт металевих дверей був для мене найбажанішою, найчарівнішою музикою у світі. Я вільний! Підвів голову і, як звільнені у кіно, подивився у чисту, майже прозору синь неба, вільного від ґрат.

У цей день 65-річний ювілей святкував би видатний український композитор та співак Володимир Івасюк.

Ще у школі талановитий хлопець створив ансамбль "Буковинка", який здобув перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, та проявив себе у столиці. їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення.

В 1966 році Володимир в Чернівецькому медінституті створив геніальні твори "Червона Рута" та "Водограй", яким судилося полонити серця мільйонів українців та принести Івасюку славу геніального народного композитора.

Я й дотепер не знаю, як про це розповідати. І чи варто. Спершу видавалося, що то геть не важливо, адже мені пощастило: мене не побили, як сотні інших демонстрантів, що того злощасного вівторка, вісімнадцятого лютого, вийшли з мирною ходою до Верховної ради, вимагаючи проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.

Згодом думалося: порівняно з кривавим четвергом, коли на вулиці Інститутській відбувся справжній геноцид нашого народу, бо за лічені години безжальні вбивці розстріляли Сотню Найкращих і Найбезстрашніших Українців, то вівторкове побоїще і справді видається не вельми значимим. 

Але коли цієї суботи на цій таки Інститутській, яку планують перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні, зібралися десятки очевидців, аби згадати саме вівторкові події, і що деякі з них навіть залишили свої лікарняні ліжка у віддалених містах країни, але приїхали розповісти, що ж тоді трапилося, та відшукати своїх рятівників і подякувати їм, вирішила – усе, що стосується життя людини, є важливим. Адже тоді, у вівторок, теж загинули люди: семеро протестувальників і стільки ж міліціонерів. А мені пощастило – я зосталася жити.

Пам'ятнику Тарасові Шевченкову, що знаходиться у парку Шевченка, навпроти Червоного корпусу Київського університету – 75 років. 

Монумент було відкрито 6 березня 1939 року з нагоди 125-річчя з дня народження Кобзаря у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. З цієї ж нагоди університету та парку було присвоєне ім'я великого українця.

Тепер і пам’ятник, і парк є  символами сучасного Києва.

Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона. На п'єдесталі міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814—1861», а під ним викарбувано слова поета із «Заповіту»:

«І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом».

Міністр культури Євген Нищук скасував заходи з відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка на сцені Палацу «Україна».

«Мною скасовані всі бенкети і демонстрації «по-радянськи», - сказав він зі сцени Майдану.

На його думку, вшанування пам'яті великого Кобзаря повинне проходити по всій Україні, а не в одному палаці для обраних запрошених. Зокрема, Нищук закликав духовенство і «Самооборону» покласти квіти на могилі Шевченка в Каневі 9-10 березня (дні народження і смерті поета).

Ух, яке ж влітку сонце гаряче! Шпарить і шпарить, наче тільки-но у вогні викупане...

Його блискучі проміні сліплять очі точнісінько, як розпечені у вогні тоненькі прутики, котрі сільський коваль дядько Михась кує на замовлення старого пана Енгельгардта. І печуть не гірше. Під пекучими дотиками промінців волосся на голові стало гаряче, шкіра набуває бурякового відтінку, а ніс так і зовсім облазить, наче варом ошпарений.

Гаряче повітря важке; загусло, наче пряжене молоко – хоч ножем ріж. Пухкі білі хмаринки, що вранці бадьоро бігли за вітром, розтеклися по небу вівсяним киселем. Від того небо втратило веселу блакить, поважчало, стало нижчим.

На часі мобілізація. Чоловіки різного віку активно займають черги тепер у  військкоматах. Які ж мужні і сміливі ви - наші любі чоловіки. Як ми пишаємося вами і як за вас боїмось. 

Сьогодні, приміром, сповістив про готовність в разі потреби взяти до рук зброю, щоб стати на захист Вітчизни, і гість нашого порталу, батько двох чудових діточок, співак, артист, громадський діяч з Хмельниччини Віктор Шайда:

Дорогі земляки, освітяни, науковці, творча інтелігенція, студентська молодь! Усі, кому не байдужа доля України! 

Серед численних поколінь українців, які виборювали незалежність і соборність нашої держави, ми найщасливіші, бо вже понад 20 років живемо у вільній країні. Незалежну Україну поважають у світі і визнають як державу з багатим історичним минулим і високою культурою її народу, який сповідує принципи демократії, толерантності, загальнолюдські й національні цінності.

Сьогодні ми б’ємо на сполох, коли найбільше й найважливіше надбання нашого народу – свобода і соборність – у небезпеці!

Ми рішуче засуджуємо будь-які прояви сепаратизму, провокативні заклики депутатів Луганської обласної ради на чолі з В. Голенком до розколу України і втручання збройних сил Російської Федерації у внутрішні справи України.