Володимир Петранюк, як режисер і людина, привернув увагу не стільки хвацьким дописом у Фейсбук («Я − яскравий мужчина і хуліган, романтик і донжуан, драматург і поет – Володимир Петранюк. Я люблю Україну і вірю в Бога…»), стільки несподівано оперативним актуальним і сучасним сценічним прочитанням поезії Бориса Гуменюка (за мотивами книг письменника «Блокпост» і «Вірші з війни»).

Відвідавши прем’єру 2 грудня 2016 року, я була вражена тим, що, попри холоднечу в залі Європейського театрального центру «Краків» (Київ) і напівзаповнений зал, актори грали без єдиної фальшивої чи заїждженої ноти. А ще більше захопило те, що, попри те, що театр В. Петранюка «Дзеркало» позиціонується як традиційний, вистава звучала дуже по-сучасному. Своїми враженнями я поділилася тоді на своїй сторінці у Фейсбук:

Наталя Куліш

Він завжди приходив сюди їсти борщ, бо хотів бути класиком. Вони були на кожній серветці закладу. Це були портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка чи Івана Франка, де майорів хитрий слоган: «Вони всі їли борщ!».

Його вже знали всі офіціанти їдальні. Він щоразу замовляв тільки борщ і вареники з сиром, вдаючи щирого українця. Коли жвава офіціантка приносила страви, він неспішно витирав серветкою ложку і вилку, відкладав убік скибку чорного хліба з двома кусниками сала.

‑ Для цуцика. Він голодний чекає мене за дверима, ‑ пояснював здивованому сусідові навпроти за столом.

Наталя Куліш

Зоя вдивлялася з вікна маршрутки на пагорб між цегляними п’ятиповерхівками. Згадала, як п’ять років тому вона винаймала тут житло. Дивилася і не бачила того каналізаційного люка, де знайшла знерухомленого чоловіка. Зараз все поросло споришем і пирієм. А тоді була зима. І така сніжна і морозяна…

Жінка приїхала з роботи, як завжди, після сьомої вечора. Не вечеряла, тільки випила чаю, щоб зігрітися. І вирішила винести сміття, щоб трохи освоїти місцевість біля недавно орендованого житла…

Підбито підсумок і оголошено переможців літературного дитячого конкурсу "СХІД СОНЦЯ". На конкурс було подано 72 роботи, із них 11 надіслані дітьми. Оцінювали поезію як написану дорослими для дітей, так і дитячі роботи члени журі: Таня Пилипець, Григорий Фалькович, Сашко Дерманський, Марко Терен. Прозу оцінювали Юрій Пероганич, Oksana Dudnik, Оксана Мазур, Анна Багрій.

ПОЕЗІЯ:

НОМІНАЦІЯ "ДІТИ для ДІТЕЙ":

23 червня, 9:00 • Церква Святого Миколая УГКЦ на Аскольдовій могилі 

До рiчницi Апостольськoї Подорожi Його Святістi Іванa Павла ІІ в Україну 23 червня 2018 o 09:00 у Києві в Церквi УГКЦ Св. Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій Могилі за адресою Паркова дорога, 1 вiдбудеться урочисте вiдкриття і освячення Iкони Молитва Папи Римського Івана - Павла ll, створенoї за благословiнням Отця Iгоря Онишкевича, настоятеля Церкви Св. Миколая художником Богданом Родюком Чеканом, сином Олени Чекан.

«На Iконi зображено вiдбиток руки Його Святістi Іванa Павла ІІ з Vatican Splendors та Церква Святого Миколая УГКЦ Аскольдова Могила - мiсце першої Молитви Папи Іванa Павла ІІ пiд час Апостольської Подорожi в Україну. Ікона осяяна Духом Святим у Молитвi Вiрую з Офiцiйним зверненням Папи Іванa Павла ІІ до вiрян України. Iкона виконана на дзеркальному пластику.

Джерело: «Мудра іронія українського класика. Пам'яті Івана Драча».

Склалося так, що в останні часи довелося не раз пересікатися з Іваном Драчем – як на різних офіційних зустрічах, так і в неофіційній обстановці. Спочатку я «тримав дистанцію». Адже доводилося мати справу із живим класиком, знаковою фігурою руху шестидесятників, одним із «батьків» сучасної Української держави… Зрештою, за віком я годився йому в сини.

Та все ж ця дистанція скоро зникла. Чим вражав мене Іван Драч, то це простотою (не плутати з примітивізмом) у спілкуванні. Це була мудра простота. А частенько – мудро-іронічна. Йому ні до чого була тога «забронзовілого класика». У цьому він відрізнявся від деяких колег по перу, які й молодші, й менш заслужені від нього, але котрі дають багатьом зрозуміти: «Я – зірка!»

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Сьогодні вранці у клінічній лікарні в Феофанії після важкої хвороби у віці 81 рік пішов із життя Іван Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, перший голова Народного Руху України, Герой України.

Український кінокритик, кінознавець, кіносценарист, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, котрий ще напередодні розмовляв із дружиною Драча, Марією Михайлівною, повідомив, що Іван Федорович Драч заповідав поховати його в рідному селі Теліженцях, поруч із могилою сина Максима.

Картини, рушники – цілюща сила,
В них закодовано і радощі, й жалі,
Дає натхнення і дарує крила
Дух рідної волинської землі.

Вікторія Рутковська

В Національному музеї літератури України 12 червня відбулась надзвичайна подія. Спільно із Міжнародним громадським об’єднанням «Волинське братство» Музей літератури презентував виставку «Перлини Волині». В самому центрі столиці, посеред гамірного і бурхливого мегаполісу з’явилося диво – справжній куточок синьоокої Волині. Тут можна побачити чисті блакитні озера, правічні ліси, оповиті серпанком, перед нами неначе оживають міфи, легенди і героїчна історія Волинського краю. Все це завдяки творчості чотирьох талановитих волинянок: художниць Валентини Михальської та Валентини Протопоп, вишивальниць, світлої пам’яті, Світлани і Галини Махонюк.

Тисячі гостей із Чернігівщини та України. Великі конкурси фольклорних і хореографічних колективів, зокрема дитячих. Зіркові естрадні артисти. Звитяжні козаки-каскадери на баских конях. Мужні українські десантники, які демонстрували прийоми рукопашного бою. Яскраве дефіле барабанщиць. Захоплюючі майстер класи. Неймовірний святковий салют… – усе це та багато іншого відбулося на V-му Всеукраїнському фестивалі «Відродження українського села, його духовності і культури».    

Військовий оркестр, створений у визволеному Слов’янську